Д.м.н. Уляна Лущик, 

 

проф., д.ф.-м.н. Віктор Новицький, 

 

Людмила Рябець

Центр інноваційних медичних технологій, м. Київ

 

      Державна політика розвитку національної  інноваційної системи України найбільш яскраво  відображена в законі України “Про інноваційну діяльність” і термінологічно визначена наступним чином: “Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери”.

 

     Українське розуміння інновацій сьогодні протирічне: ні новатор, ні держава не знають  що саме ми хочемо отримати в кінцевому результаті: слава винахідника чи капіталізація наукових розробок з наступним інвестуванням в нові наукові проекти. Тому сьогодні існуючі механізми інтеграції наукових напрацювань в реальну економіку обмежуються термінами: “Впровадження, “Трансфер”  та “Венчур”. Інноваційна діяльність та трансфер технологій як фактор забезпечення конкурентоспроможності  підприємств не спрацьовує, оскільки конкуренція як така відсутня в нашій державі. Міфологія інноваційного процесу в нашій країні зводиться до постулату «витрати в інтересах третіх осіб». В кінцевому результаті держава виступає неефективним менеджером, оскільки не відслідковує результати і економічні наслідки інвестування в наукові проекти, навіть формуючи наукові технопарки. 

 

      Позитивною для сьогодення є модель венчурного підприємництва. При виведенні новаторських проектів в світ  інновацій як ефективної капіталізації наукових продуктів з оформленням прав захисту інтелектуальної власності як варіант ефективної синергії науки, освіти та бізнесу в інноваційній сфері. Венчурний підприємець розробляє бізнес-модель, мобілізує ресурси (в тому числі – інтелектуальні та фінансові), створює команду та доводить науковий продукт до рівня наукового товару, готового до продажу. Негативним є пострадянський менталітет, де суспільна думка в Україні відмовляє науковцю та лікарю в праві на комерційний успіх. Однак інновації в медицині надзвичайно необхідні, оскільки сьогодні втрачене здоров’я хворого, завтра не те що не відновлюється, а в результаті ми втрачаємо життя людини, незворотньо втрачаємо потенційні трудові ресурси для держави. Виходить замкнене коло, яке необхідно радикально трансформувати.  

 

      Схеми капіталізації нових розробок можна розглядати в двох варіантах: опосередкована - через складову інтелектуальної власності у вартості нових ліків, приладів, діагностичних засобів та пряма - через оплату за кращі (та/або монопольні) медичні послуги – тобто через успіх власного бізнесу.

Найбільш  актуальними питаннями інноваційної політики сьогодення є науковий менеджмент та ефективний ризик-менеджмент. Серед макрофакторів, які виступають найбільш ризикованими в процесі вирощування інноваційного товару та підготовки його до продажу є державні перепони як на законодавчому, так і на виконавчому рівнях і обмежені цілим рядом дозвільних документів, обмежень та нестабільності інноваційної політики держави, що в загальному сягають до 35 факторів ризику комерціалізації інновацій.  

 

     Досвід роботи наукового приватного центру «Істина» та активного впровадження наукових розробок в практику роботи Клініки Уляни Лущик  показує, що інноваційні технології в Україні існують у вигляді ауто інвестицій і комерціалізуються на рівні мікроекономічної бізнесмоделі. Протягом 2000-2010 років нами розроблені декілька інноваційних медичних технологій для діагностики судинної патології у вигляді цифрової оптичної капіляроскопії, медичної технології «Гемодинамічна лабораторія», що дозволяє ефективно впливати на виявлені патологічні зміни за допомогою медикаментозних та реабілітаційних засобів. В основу цих технологій були вкладені авторські напрацювання та 9 патентів України. 

 

      Тому при сприятливому державному мікрокліматі інноваційні технології мають великий шанс на комерціалізацію на рівні макроекономічної моделі в рамках не лише нашої держави, але з виходом на світовий ринок. Для цього необхідно створювати державні інноваційні центри та центри підтримки підприємництва, які б працювали за принципом оплати за результатом, тобто не за право участі в проекті, а за кінцевий результат отриманого прибутку. Крім того, необхідно повністю змінити суспільну думку щодо нехтування правом інтелектуальної власності, необхідно формувати інноваційну культуру та на державному рівні готувати фахівців в галузі інноваційних технологій.

 

     Таким чином, венчурний капіталізм комерціалізації наукових проектів дозволяє державі бути інноваційною, захищаючи інтереси розробників та власників інтелектуальних технологій. В результаті виграють всі учасники процесу: розробник отримує оплату за свої напрацювання і творить наступний новий продукт, держава на макроекономічному рівні отримує позитивний баланс і прибуток для подальшого розвитку та наступних інвестицій, медичні заклади отримують сучасні ефективні технології, які в кінцевому результаті забезпечують якість та доказовість надання медичних послуг.